Історія Бистрицького ліцею

        Історія нашої школи це також історія тих, хто її створював, хто у ній навчався і виніс з неї зерна мудрості.

         Перша згадка про навчальний заклад у селі відноситься до 1867 року. В 1866 р. наше село стало волосним центром, що й дало змогу через рік, у 1867 році, відкрити парафіяльну школу, в якій навчалося всього 6 хлопчиків та 5 дівчаток. В 1875 році в нашому селі було відкрито однокласне народне училище. Про ці роки залишилися згадки в архівах і документах, які бережно зберегли нащадки перших випускників тих далеких років ХІХ століття.

        За Ризькою угодою 1920 р. західноукраїнські землі потрапили під владу панської Польщі. Школа стає польською і до 1939 року навчання велося лише польською мовою. В 1924 р. держава прийняла закон, що забороняв користуватися українською мовою в урядових установах. Близько половини дітей шкільного віку залишилися поза школою, а ті що навчалися, вчилися по підручниках написаних польською мовою. Протягом 20 років свого панування на Західній Україні буржуазно-поміщицький уряд Польщі проводив політику перетворення західноукраїнських земель на аграрно-сировинний придаток центральних районів держави. Соціальний гніт доповнювався політичним безправ'ям і національним утиском.

       В українській школі, але в польській державі, місця для української мови не знайшлося. На першому місці стояла дисципліна, а далі польська і російська мови. Про польські порядки згадує тодішня учениця 4-го класу Ткачук (Сосновчик) Марія Павлівна:

        "Я вчилася у польській школі. Вчитель – поляк мене дуже любив за мої успіхи у навчанні. Вмовляв продовжувати вчитися, звичайно при умові, що я прийму польське громадянство. Не вийшло в нього.

        А понад усе ми боялися дубової лінійки із шипами. Били нею поляки за неуспішність, за розмову не польською мовою, за найменший непослух. Особливо перепадало хлопцям. Били по долонях рук, та так, що руки спухали, що й ложки до рота не піднесеш. Надто вже старалися поляки, щоб змусити всіх говорити лише польською мовою. Української мови взагалі не вчили в школі. В учнівському табелі можна було побачити лише польську та російську мови. А попереду всіх предметів стояла дисципліна учнів. Для тих, хто прийме їхнє громадянство, поляки обіцяли мало не золоті гори».

      В 1939 році на зміну польській школі приходить радянська. Школа була організована в хаті попа, а вчила дітей попадя. В школі було лише 2 класи.

    В 1941 році село було окуповане німцями. Заграючи перед світом, німці вдають себе за визволителів, організовують заняття в школах, вводять вивчення української мови. Кожна з воюючих сторін добре розуміла значення навчання і виховання і ставила школу виключно на службу своєї держави. Однак ця втіха тривала недовго. За час війни в 1941-1944 рр. село тричі горіло. На кінець 1944 року в селі лишилися лише поодинокі хати. Приміщення школи в І943 році було перетворено на катівню. Тут знаходилося німецьке гестапо, в якому прислуговувалися поляки. На кінець 1943 р. приміщення школи, як і все село було спалено.

      Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників нове життя владно входило в кожен дім, кожну сім'ю. Вже в 1944 р. відновлюється навчання, бистричани навчали своїх дітей у більш-менш пристосованих хатинах. В тяжких умовах жителі села приступили до будівництва школи. В 1947-1948 рр. із спаленого сусіднього села в Бистричі було привезено декілька мазурських хат і було збудовано школу з чотирма класними кімнатами.

     В 1945 році в школі було всього 3 вчительки – Єзерська М., Онищук М. та Осніцька Н., які навчали 240 учнів. В 1945-1948 рр. В село приїхали перші спеціалісти зі східної України: дві медсестри і чотири вчительки – Бабич Марія Дмитрівна, Пербийніс Лідія Мусіївна, Кудріяш Фросина Петрівна, Вінніченко Олександра Петрівна.

         Ось що згадувала про ті часи Бабич М Д.: «Спочатку селяни не дуже охоче посилали дітей до школи, «школа не нагодує» - говорили вони. Я вчила тоді треті класи, а діти були різного віку: від 8 до 18 років. Підручників було мало, зошитів також.»

       Крім навчання вчителі проводили велику громадську роботу. Часто їздили в сусідні села допомагати збирати врожай, організовувати колгоспи. У селах Бистричі, Колодязне, Погорилівка допомагали проведенню позик, колективізацію.

    В 1948 р. приїхало нове поповнення вчителів: Бабич Лідія Данилівна, Таргош Лідія Адамівна, Пугач Павло Захарович, Пилипчук Софія Андріївна.

        Вже в 1951 р. в Бистричах не було жодного, хто б не знав грамоти, школа стає семирічною, зростає і вчительський колектив. Вчителів в основному направляли зі східних регіонів України.

      В 1954 р. школа одержала статус середня і вже через два роки відбувся перший випуск. В 60-ті роки серед випускників були перші золоті та срібні медалісти: Керекез Галина Іванівна, Гунтік Ольга Гнатівна, Мельник Ганна Павлівна, Стахнюк Федір Григорович.

      В 1968 році було завершено спорудження нового корпусу школи. Цей рік був знаменний ще й тим, що вчителька нашої школи Бабич Лідія Данилівна, яка за сумлінну працю була нагороджена значком «Відмінник народної освіти УРСР», представляла педагогів нашого району на Всесоюзному з'їзді вчителів у Москві.

     В 1982 році було введено в дію нове двоповерхове приміщення школи на 320 учнівських місць.

      В шкільному музеї є безліч фотографій, документів, які дають можливість побачити і зрозуміти, якою була наша школа, ким стали її випускники. Багато учнів за ці роки закінчили нашу школу. Особлива гордість школи - більше 50 випускників золотих медалістів і понад 20 - срібні. По різному склалися долі наших випускників, різні професії вони обрали, але назавжди в їхніх серцях залишилася пам'ять про рідну школу і вчителів. Особливо хочеться відмітити тих, хто присвятив своє життя науці - кандидат історичних наук - Сосновчик Станіслав Олександрович, кандидат технічних наук - Сопотун Олександр Йосипович, кандидат педагогічних наук - Власюк Галина Іванівна, кандидат економічних наук – Ткачук Наталія Степанівна, кандидат географічних наук Телегуз Олексій Гнатович. Серед наших випускників є відомі вчителі, лікарі, бізнесмени, ракетобудівники та спеціалісти в багатьох галузях народного господарства. А ще багато наших випускників повернулися в нашу школу вчителями, продовжуючи традиції своїх наставників. Та й серед вчительського колективу нашого району, області і навіть країни є достатня частка наших бистричан.